Це ті якості характеру особистості, які допомагають забезпечити успішність як в повсякденній діяльності (вдома, у школі), так і у взаєминах з оточуючими. Я думаю, кожен з нас хоча б раз стикався з проявом безвідповідальності дитини. Безневинне «Я забув» з часом переростає у відверте «Я не зробив, тому що не вважаю за потрібним це робити». Проблема в тому, що подібне ставлення до своїх вчинків стає в сучасному суспільстві нормою. Проблема юнацтва полягає в тому, що більшість з юнок і юнаків не можуть тримати свої слова, і занадто легковажно ставляться до даних іншим обіцянкам. Учні дуже легко дають обіцянки, заздалегідь знаючи, що його не виконають. Подібна поведінка входить у молоді в звичку. Надалі ця необов'язковість може призвести до серйозних проблем і не тільки в школі, але і в житті.

І цій необов'язковості є конкретна назва - інфантилізм.

Причиною найчастіше є те, що ми, батьки і вчителі, вирішуємо самі практично всі проблеми дитини, що і призводить до споживчого відношенню з боку молоді. Ні за що не треба відповідати, будь-які проблеми будуть вирішені, не треба тримати дане слово іншим. Наслідки цього феномену ми пожинаємо тоді, коли дитина вже стає дорослою, перестає підкорятися, ми чекаємо від нього відповідальної поведінки, але його вчинки тільки розчаровують. Вступивши до вищих навчальних закладів, виїхавши з дому, багато не справляються з самостійним життям, не можуть вирішувати щоденні проблеми, контролювати себе в навчанні і в житті.

Давайте розглянемо формування відповідальності з дошкільного віку, коли вимальовуються перші контури характеру, починає складатися звичний спосіб поведінки, певні відносини до дійсності.

Прояви наполегливості, витримки, сміливості в дошкільному віці формуються, передусім у грі, особливо в колективних сюжетних іграх з правилами.

Велике значення мають найпростіші види доступній дошкільнятам трудової діяльності. Виконуючи деякі нескладні обов'язки, дитина привчається поважати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу.

З надходженням до школи починається новий етап формування характеру. Дитина вперше стикається з низкою строгих правил і шкільних обов'язків, які визначають всю його поведінку в школі, вдома, в громадських місцях.

Ці правила, обов'язки розвивають у школяра організованість, систематичність, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість. У школі дитина вступає в нові для нього стосунки з учителями, відносини співдружності і взаємодопомоги з товаришами. У неї розвивається свідомість обов'язку і відповідальності перед колективом свого класу, школи.

Особливо інтенсивно розвиваються риси характеру у підлітків. Підліток в значно більшій мірі, ніж молодший школяр, бере участь у житті дорослих, до нього пред'являють більш високі вимоги. Підліток у своїй навчальній та громадській діяльності вже набагато більше починає керуватися мотивами громадського порядку - почуттям обов'язку і відповідальності перед колективом, бажанням підтримати честь школи, класу.

Самостійність і відповідальність в поведінці складають самі суттєві характеристики людини як особистості.

Відповідальність ми пов'язуємо зі здатністю людини нести відповідь за свої вчинки перед іншими, суспільством, перед самим собою. В міжособистісній взаємодії добре помітна ця характеристика поведінки людини. Людина, що визнає свою помилку, викликає повагу інших.

Виховання відповідальності:

1. Дитина повинна відчувати себе рівноправним членом сім'ї. Повинен знати, що оточуючі мають потребу в ньому.

2. Замість того, щоб робити зауваження і лаяти за погано виконану роботу (або за некоректний вчинок), зробіть так, щоб дитина на власному досвіді дізнався, до яких наслідків веде безвідповідальність. Не купив хліба - нехай всі вечеряють без хліба; не поставив біля батареї взуття - воно залишиться мокрим.

3. Доручайте дитині посильну справу, щоб вона розуміла: якщо не виконає, підведе і себе, і інших. Не треба, жаліючи дитину, брати всю відповідальність на себе.

4. Батьки часто не підозрюють, що діти здатні на більше. Якщо ви ніколи не радитеся з дитиною і раз за разом доручаєте йому дуже простенькі і одноманітні заняття, вона може порахувати (і вважатиме), що їй не довіряють, вона ще надто маленька...

5. Коли дитина не впоралася з роботою або повела себе безвідповідально, постарайтеся зрозуміти її та показати, як треба робити. Покажіть, що ви теж зацікавлені в тому, щоб у неї все виходило як треба, що ви розумієте її, вірите в її сили.

6. Постарайтеся зробити так, щоб у дитини турбота про інших (і турбота про себе теж) пов'язувалася з позитивними емоціями.

7. Не забувайте, що у вихованні величезну роль відіграє особистий приклад батьків. Якщо батько не тримає дане синові слово, то і син навряд чи буде прагнути виконати все, що пообіцяв.

У вихованні відповідальної поведінки важливу роль відіграє формування адекватної самооцінки особистості.

Самооцінка - це те, як людина оцінює себе, свої можливості, вчинки. Ми постійно порівнюємо себе з іншими, і на основі цього порівняння знаходимо думку про себе, про свої можливості і здібності, риси свого характеру і людські якості. Так поступово складається наша самооцінка. Адекватна самооцінка дозволяє людині співвідносити свої сили із завданнями різного ступеня важкості і з вимогами оточуючих. Неадекватна (занижена або завищена) - деформує внутрішній світ, заважає гармонійному розвитку.
Самооцінка починає розвиватися вже в ранньому дитинстві. Часто ми чуємо: "Ти вже такий великий, а зав'язувати шнурки (їсти кашу, читати, ін.) так і не навчився!" Батьки не замислюються над тим, що саме з їх оцінок, в першу чергу, і складається думка дитини про себе; це потім, у шкільному віці, вона навчиться сама оцінювати свої можливості, успіхи і невдачі.

Як виявляється рівень самооцінки в поведінці?

Активність, винахідливість, бадьорість, відчуття гумору, товариськість, бажання йти на контакт - ось ті якості, які властиві дітям з адекватною самооцінкою. Вони охоче беруть участь в іграх, не ображаються, якщо виявляються переможеними.

Пасивність, підвищена ранимість, образливість часто притаманні дітям із заниженою самооцінкою. Вони не хочуть брати участь в іграх, тому що бояться виявитися гірше за інших, а якщо в них беруть участь, то часто ображаються. Іноді діти, яким дається негативна оцінка в сім'ї, прагнуть компенсувати це у спілкуванні з однолітками. Вони хочуть завжди і скрізь бути першими і беруть близько до серця, якщо це їм не вдається.
При завищеній самооцінці діти в усьому прагнуть бути краще інших. Часто від такої дитини можна почути: "Я - найкращий (сильний, красивий). Ви всі повинні мене слухати". Він часто буває агресивний з тими дітьми, які теж хочуть бути лідерами.

Як і чому формується та чи інша самооцінка?

У дитинстві коло спілкування дитини гранично звужене, і в основному батьки впливають на самооцінку дитини. Якщо батьки люблять, поважають, цінують його успіхи, то у нього, природно, формується позитивна самооцінка.

Якщо дитина в сім'ї стикається з зневагою, з неприязню, якщо знаходиться у залежному, підпорядкованому становищі, то в майбутньому вона не уникне неприємностей, пов'язаних з негативною самооцінкою.

У сім'ях, де у дітей формується висока самооцінка, - ясні взаємини, чітко визначені авторитети, розподілена відповідальність. Дитина вчиться успішно вирішувати задачі, які виникають перед нею у повсякденному житті, так як відчуває впевненість у своїх силах. Її весь час підтримують і схвалюють. У таких сім'ях всі ставляться один до одного доброзичливо і щиро.

Батьки свідомо знижують самооцінку дитини, коли намагаються поставити її в залежне положення. У такій сім'ї вимагають(!) від дитини слухняності, вчать її підлаштовуватися, не конфліктувати з оточуючими. Батьки бояться покластися на дитину, недооцінюють її можливості, захищають її від труднощів, контролюють її дії. В результаті дитина стає неврівноваженою, не довіряє оточуючим, не вірить у свої сили, їй не вистачає відчуття, що вона важлива, цінна.

У підлітковому віці все дещо ускладнюється: з'являється потреба самоствердитися, прагнення знайти своє місце в житті, затвердитися у суспільстві. В результаті саме під впливом оцінки оточуючих у підлітка складається власне ставлення до себе, самооцінка своєї особистості.

Яким чином можна підвищити самооцінку дитини?

Шановні батьки, зверніть увагу, що ключовим словом в рекомендаціях буде «допоможіть».

1. Поговоріть з дитиною, попросіть її написати всі її достоїнства і недоліки у всьому: у зовнішньому вигляді, характері. Попросіть записати також і свої здібності, таланти. Ви побачите, з якою легкістю ваша дитина пише негативні якості і як важко написати все те хороше, що в ній є. Допоможіть їй, нагадайте.

2. Безсумнівно, достоїнств виявиться набагато більше, ніж недоліків. Отже, з першим завданням ми вже впоралися: підліток зрозумів, що не такий вже й поганий, як йому здається. Попросіть його подумати, якими способами він може подолати їх, і що він готовий для цього зробити. Допоможіть йому.

3. Постарайтеся вивчити все найкраще, що в ньому є. Подумайте,
як він може розвивати це в собі. Допоможіть знайти йому те діло, яке допоможе виявити свої здібності.

4. Підліток не повинен намагатися бути схожим на інших людей. Не надавайте ведмежу послугу, порівнюючи його з однолітками. Тільки порівнюючи свій результат зі своїм же можна сподіватися на
успіх. Повторюйте дитині, що він не краще і не гірше за інших, він такий один, ні на кого не схожий, унікальний. Навчіть його поважати себе, і він буде поважати інших (в першу чергу вас).

5. Якщо самооцінка дитини завищена, у підлітка може виникнути неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ своєї особистості і своїх можливостей.

Дитина із завищеною самооцінкою часто ігнорує невдачі заради збереження звично високої оцінки самого себе, своїх вчинків. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає емоційним. В результаті справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка роботи - як занижена.

Невдача сприймається як результат несприятливо сформованих обставин або «підступи ворогів». Підліток з неадекватно завищеною самооцінкою не хоче визнати, що це наслідок власних помилок, ліні, недоліку знань.

Поспостерігайте за своєю дитиною. Якщо її поведінка змінюється у відповідності зі сформованою ситуацією, якщо самооцінка підвищується при успіху і знижується при невдачі, то висока самооцінка може навіть сприяти успішному розвитку особистості.

Сім’я також відіграє важливу роль у правовому вихованні дитини.

Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

- Пам’ятати що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які потрібно поважати.

- Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона має телефони 101,102,103,104, імена та телефони близьких родичів, сусідів.

- Навчити її казати „Ні”, навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.

- Негайно припинити фізичну та словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

- Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями та думками.

- Пам’ятати про її вік та про те, що вона має свої особливості.

- Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

- Залучати дитину для створення сімейних правил.

Дорогі батьки, найважливішим для вашої дитини, будь то молодший школяр або підліток, чи юнак, є усвідомлення і розуміння того, що батьки її люблять. Люблять такою, якою вона є.